На последнюю копейку, но на широкую ногу. Экс-замглавы ЦИК Андрей Магера — о президентских выборах и политической агитации

Президентская избирательная кампания началась две недели назад, и многих украинцев волнуют вопросы работы Центральной избирательной комиссии и честного проведения выборов. Дмитрий Тузов обсудил эти темы с бывшим заместителем главы ЦИК Андреем Магерой.

Дмитро Тузов: — Як почалася президентська виборча кампанія, все спокійно? 

Андрій Магера: — Так, як 31 грудня почався виборчий процес (я в першу чергу оцінюю дії своїх наступників, колег у ЦВК), я вважаю їхні дії цілком зрозумілими, з точки зору закону бездоганними. Можливо, деякі рішення можна було би трошки інакше виписати, але це серйозно ні на що не впливає.

За великим рахунком, мені подобаються дії і рішення ЦВК починаючи з 31 грудня. Якщо Комісії вдасться таким же чином, взявши такий темп, рівно пройти весь виборчий процес, в такому разі я не сумніваюсь, що вони його успішно завершать і Україна отримає нового президента.

— Насправді, ознаки виборчої кампанії ми побачили задовго до її офіційного старту — це і багато білбордів, на яких кандидати вже формулювали свої меседжі, послання народу. Навіть політологи придумали такий термін — дочасна виборча кампанія. З точки зору ЦВК і закону це нормально? 

— Я не думаю, що ми тут можемо звинувачувати ЦВК в тому, що вона в цих ситуаціях не реагувала. Звернемося до виборчого закону: закон формально — юридично — забороняє проведення такої передвиборної агітації до початку реєстрації кандидата.

Точніше кажучи, закон говорить про те, що кандидат може розпочати агітацію наступного дня після реєстрації. І також агітація забороняється напередодні дня голосування (в суботу) і в день голосування — неділя, 31 березня.

Ми маємо таку ситуацію, коли чимало білбордів, інших засобів зовнішньої реклами, рясніють прізвищами, обличчями, лозунгами окремо взятих осіб, які начебто позиціонують себе як можливих кандидатів на пост президента України.

Чи є можливість реагування з боку ЦВК? З точки зору закону Про вибори, для того щоб притягнути до відповідальності, вжити якихось санкцій до суб’єкта, такий суб’єкт має стати кандидатом, бути зареєстрованим кандидатом.

Тому що попередження — як санкцію з боку ЦВК — можна застосувати лише до кандидата. Поки кандидатів немає, формально (юридично) агітацію вони здійснювати, звісно, не можуть. Проте якихось заходів впливу, з точки зору закону Про вибори президента, ЦВК вжити не може. 

— А це така прогалина в законодавстві? Тут виникає трохи нелогічна ситуація, коли вони нас обманюють, це певна маніпуляція: «Ми ніби не йдемо, а це в нас така соціальна реклама». 

— Скоріше [за все], ця норма, ці положення закону є мертвими для застосування. Я краще би їх вилучив. 

— Можливо, це спеціально так виписано, щоб ті, у кого більше грошей, стартували фактично будь-коли?

— Я би краще вилучив цю норму і подумав відносно більш чіткого механізму здійснення контролю за витрачаннями коштів як таких (не лише під час виборчого процесу, але й за межами виборчого процесу).

Адже політичні партії здійснюють політичну діяльність, ту ж політичну рекламу розміщують незалежно від того, є вибори чи немає. Це призначення політичної партії — сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян; і брати участь у виборах — це вже друга функція.

Тому я би краще це положення виключив, натомість більш посиливши контроль за надходженням коштів, звідки вони їх витрачають на цю ж рекламу. Або посилив би контроль виборчого законодавства в частині того, звідки кандидат взяв гроші на грошову заставу, щоб він довів [це].

Фото: Громадська організація Ліга інтернів via Facebook

Або він позичив їх, або він мав накопичення, або [їх надав] виборець, який робить внески до виборчого фонду кандидата на пост президента, звідки беруть гроші ті люди, які не мають жодного реального легального джерела доходу за минулий рік. Ось тут закон повинен за цим прослідкувати.

— У нас приймали спеціальний закон про державне фінансування партій (це більше стосується парламентської кампанії) — він і був покликаний для того, щоб контролювати, звідки прийшли гроші, як вони витрачаються, політики звітують.

Чи діє цей механізм зараз? І що потрібно зробити, щоб цей механізм контролю був ефективним, для того щоб були більш-менш рівні умови для кандидатів? 

— Зверніть увагу на те, що буквально ще декілька років тому подібного законодавства взагалі не було. Тобто тут була така “чорна діра”, і що робилося з партіями та їхніми коштами — це взагалі було дуже відносне питання. Навіть під час виборчого процесу партія двічі прозвітувала — проміжний звіт, кінцевий звіт — і все, на тому крапка.  

— І це була формальність, яку ніхто не вивчав, не досліджував?

— За великим рахунком, давайте поставимо себе на місце і самої ЦВК, і працівників Секретаріату, яким доводиться в досить скорочений період часу перевірити величезний обсяг інформації. Зрозуміло, що вони сумлінно до цього ставились, але разом з тим якісно перевірити такий величезний обсяг інформації, як на мене, не видається можливим.

— Даруйте, але цим має займатися НАЗК.

— Я з вами погоджуюся, саме НАЗК повинно в першу чергу цим займатися. Думаю, коли НАЗК звернеться до законодавця і скаже, що така і така норма їм потрібна в законі, я переконаний, що депутати підуть назустріч і проголосують за відповідні зміни до закону. Якщо це потрібно, безумовно, такий закон треба приймати.

— Ви вірите, що взагалі можуть відбутися зміни до виборчого законодавства під час доволі стислої президентсько-парламентської кампанії? Також багато думок є стосовно того, що Україна і українці, громадяни України, досі голосують за законом, який ще називають «законом Януковича» (а при цьому уточнюють, що насправді він ще «закон Кучми»). І йдеться про те, що на часі вже зміна виборчого законодавства.

— Закон про вибори президента прийнятий в 1999 році, ще в часи другого президента — Кучми. Закон про парламентські вибори — в часи режиму Януковича. Це було зроблено, якщо я не помиляюся, в 2011 році.

Законодавча база певною мірою є десь застарілою, але разом з тим ніщо не перешкоджає парламенту внести окремі точкові зміни до закону Про вибори президента України.

Що мається на увазі? Закон про вибори президента потребує змін в частині окремих положень. Зокрема, як ви знаєте, зараз громадяни України мають паспорти не лише у вигляді книжечки, але молоді українці, які досягли шістнадцятирічного віку (а далі, у 18 років, стали виборцями), отримують й у вигляді ID-картки. Ці картки не передбачені в законі.

І тут я повністю підтримую позицію і роз’яснення ЦВК, яка звернула увагу всіх суб’єктів виборчого процесу, що хоча у виборчому законі картки немає, проте треба брати до уваги положення інших законів, які прийняті у час і пізніше за закон Про вибори президента. І тому виборцям, які пред’являють картку (з виборців для отримання бюлетеня), треба видавати виборчий бюлетень.

Якщо кандидати приходять на реєстрацію і пред’являють не паспорт у вигляді книжки, а картку, цю картку теж треба брати до уваги. Це я навів один з прикладів того, що потрібно змінити у виборчому законі. Ця ситуація не є критичною, звісно, але для чистоти виборчого процесу парламент мав би внести [відповідні] зміни. 

— А концепція стосовно того, що мажоритарна система себе не дуже гарно показала в країні, і загалом варто було би піти на вибори з відкритими списками за пропорційною системою, як ви до цього ставитеся? Наскільки це буде прогресивний крок у зміні виборчого законодавства?

Фото: Програма РАДА via Facebook

— Я був і залишаюся прихильником пропорційної виборчої системи на виборах до парламенту вже не рік і не два, а, мабуть, більше десяти років.

Свого часу, коли парламент напрацьовував проект Виборчого кодексу під керівництвом тодішнього народного депутата Юрія  Ключковського, я входив до складу робочої групи. Ми тоді, здається, напрацювали досить непоганий законопроект.

Що буде далі з ним, залежатиме виключно від волі законодавця. Але коли частина народних депутатів каже «давайте вже зараз його приймати», в мене виникає питання: а що ви чотири роки робили? Чому чотири роки парламент просто сидів, склавши руки, і жодного разу не підходив впритул до вирішення цього питання?

— Це логічне питання, безсумнівно, але ж ви знаєте іншу народну мудрість, що краще пізніше, ніж ніколи. 

— Це не та ситуація. Справа в тому, що пропорційна виборча система з відкритими списками, яка сама по собі є досить прогресивною виборчою системою, вона менш корупціогенна, ніж мажоритарка. Ця виборча система дозволяє обрати повний конституційний склад парламенту у кількості  450 осіб, а не 423 осіб, як це є на сьогоднішній день.

Ця виборча система сприяє політичній структуризації парламенту. І я можу ще дуже багато плюсів називати, але ця виборча система не застосовується з часу набрання чинності законом, часу опублікування в газеті. Це означає, що для впровадження цієї системи в життя потрібен певний перехідний період.

Виборцям, по-перше, треба роз’яснити, як вони голосують, як заповнювати виборчий бюлетень, які наслідки голосування виборця під час такої виборчої системи.

По-друге, треба навчити потенційних членів виборчих комісій, яких в Україні сотні тисяч (це окружні і дільничні), як організовувати голосування виборців, складати протоколи виборчих комісій, приймати рішення за новим законом.

По-третє, самій ЦВК треба підготуватися як організатору виборчого процесу. Тобто вжити всіх необхідних заходів, в тому числі для інформаційної системи Вибори, щоб вона працювала, окружні комісії могли передавати цю інформацію до ЦВК і багато іншого.

Крім того, я не виключаю, що ЦВК знадобилися би певні технічні пристрої, сканери для сканування виборчих бюлетенів, — чим більше техніка, а не людські руки, людський фактор, буде обслуговувати виборчий процес, тим однозначно буде краще.  

— Як ви вважаєте, чому президентські та парламентські кампанії в багатьох країнах ЄС значно “аскетичніші”, ніж в Україні?

— Насправді, кожна держава Європи має свої правила ведення виборів. Немає жодної подібної держави Європи, яка би повністю повторила іншу державу і за виборчою системою, і за правилами регулювання ЗМІ під час виборчого процесу, і багато чого іншого.

Але загалом я погоджуюся з тезою про те, що в багатьох державах Європи справді досить аскетичні правила поведінки самих кандидатів (і в частині використання зовнішньої реклами). Тут можна навести безліч причин. Насправді, навряд чи я назву якусь головну причину, чому так сталося.

Очевидно, одна з причин полягає в тому, що, — на жаль чи на щастя — українські політики звикли до того, що достукатися до сердець виборців вони можуть або через «телеящик», телевізор, або через якісь носії зовнішньої реклами.

Старий і давно забутий спосіб спілкування віч-на-віч з людьми для багатьох політиків досить некомфортний — там десь можуть поставити незручне запитання, на яке не завжди знайдуть відповідь.

— Яйцем кинути, як в Януковича, наприклад.

— В тому числі. Тому це, можливо, одна з причин. Ще до причин я міг би віднести також і ментальність нашого народу. Зверніть увагу на те, що хоча Україна, за оцінками багатьох фінансових експертів, називається або найбіднішою, або другою за бідністю державною Європи по доходу на душу населення…

Фото: IFES Ukraine via Facebook

— Молдова обійшла нас, якщо говорити про офіційну статистику.

— Так. Але навіть українські громадяни, які в загальній масі далеко не заможні, проте, коли настає Новий рік, Різдво, люди не відчувають різниці — вони намагаються святкувати, можливо, на останню копійку, але “на широку ногу». Я не хочу говорити про всіх, але про багатьох це можна сказати.

В тій же Німеччині, Швеції, багатьох інших державах досить скромно зустрічають і Новий рік, і Різдво. “Свято? Свято, так. Але без фанатизму”. В нас це певною мірою ще і в ментальності якось закладено. Постійно зростає ціна реклами на телебаченні — 6 тисяч гривень секунда і тому подібне, — тобто справді дуже дикі ціни.

Але чому так відбувається? В тому числі це відбувається тому, що фінансування політичних партій має бути не на 50%, не на 70%, не на 80%, а на 100% максимально прозорим. Як тільки ці кошти стануть важкими для політичних партій в частині здобуття, то політичні партії, очевидно, теж вплинуть на те, що вартість такої реклами на телебаченні почне поступово знижуватися.

Тобто має бути якась розумна межа в цьому всьому, а не так, коли безпричинно починає підніматися вартість тієї ж секунди ефірного часу на телебаченні чи вартість розміщення реклами на зовнішніх носіях (ті ж білборди тощо). 

— А чи не свідчить це про те, що значна кількість кандидатів (не буду говорити про всіх) поводить себе так «по-багатому», тому що фактично за ними стоять величезні олігархічні клани? Як ви вважаєте, скільки коштує середня президентська кампанія для кандидата в Україні?

— Я би не хотів називати цю цифру, тому що оцінки можуть бути різними, різні підходи до оцінювання і т.п. Я звернув увагу на інший момент, — що у веденні самої агітації партіями і кандидатами теж треба мати міру, тому що можна самому собі і нашкодити.  

— Були такі приклади?

— Я можу навіть згадати ситуацію ще часів, коли, можливо, українці були трошки більш багатшими. Наприклад, 1994 рік, — хоча й після розвалу Радянського Союзу теж була досить непроста ситуація, але, мабуть, не було стільки людей, які би мали такий низький рівень доходів.

Я пам’ятаю ситуацію парламентських виборів 1994 року (це, мабуть, перші такі вибори, де я в якомусь статусі брав участь, тоді — як спостерігач).

Я пам’ятаю ставлення багатьох виборців, коли в одному з одномандатних округів на виборах до парламенту виборці казали: «Ось дивись, у цього кандидата надруковано кольоровим чином агітаційні матеріали, — десь в нього великі гроші є, щось не те, щось не в порядку, не зрозуміло, звідки він їх бере. А в цього на чорно-білому — бідненько, скромно, треба подумати», — тобто для багатьох людей це теж був показник.

І якщо кожної години, без кінця буде миготіти обличчя однієї і тієї самої людини на телебаченні, повірте, воно теж викликатиме зворотній ефект відрази до політиків. Політики повинні відчувати межу — тут не стоїть мета чим подорожче продати, чим побільше захопити ефірного часу, друкованої площі, площі на вулицях тощо.

Питання в тому, щоб ефективно це зробити, “з головою”, продумано. Має бути якась стратегічна мета перемоги на виборах, а не будь-як. Я розумію, що в штабах кандидатів працюють люди, мета яких, в першу чергу, не перемога кандидата, а заробити; давайте будемо це відверто казати — так, як є.

— І чим більші обсяги, тим більше грошей проходить.

— Показати ефективність — «от бачите, ми стільки грошей туди витратили, туди витратили». А під час виборів (це теж багато хто знає) не лише заробляють, але й крадуть, і ці фактори теж треба брати до уваги.

Тому я би порадив кандидатам все ж таки не захоплюватися цими змаганнями, тому що це не показник, не головний чинник перемоги на президентських виборах.

Фото: Громадська організація Ліга інтернів via Facebook

— Хай кандидати до вас дослухаються, хоча більшість з них вважають, що якщо тебе немає в телевізорі, то ти не існуєш як кандидат.

Я, наприклад, з хронометром можу сказати і спрогнозувати, хто зараз із потенційних кандидатів з’явиться в ефірі якого каналу; це абсолютно не складно зробити. Чи буде ЦВК надалі це відстежувати? Як вважаєте, технологічно це можна зробити?

— Головним чином, подібний контроль здійснює Національна рада з питань телебачення і радіомовлення в рамках, визначених самим законом про цю раду, і він як такий лише дотичний до виборчого процесу.

Проте, якщо виникатимуть якісь спори в аспекті закону Про вибори, я би не говорив, що ЦВК — той орган, який буде вирішувати ці суперечки. Суд був і залишається тим органом, який вирішуватиме певні медійні суперечки, в тому числі і порушення порядку ведення агітації у ЗМІ.  

— Ви вже кілька разів наголосили, що нинішня кампанія ускладнюється збідненням людей. Як ви вважаєте, наскільки зараз ризикована кампанія з точки зору підкупу і впливу на результати виборів?

— Ми всі знаємо, був заклик президента України до всіх потенційних учасників президентських виборів дотримуватися вимог закону, не переступати межі.

Приємно те, що міністр внутрішніх справ України теж чітко означив свою позицію, що МВС буде жорстко ставитися до ситуації і спроб підкупу виборців. Відносно законодавства скажу, що воно далеко не найгірше і може працювати. Питання в тому, що в кожній ситуації треба діяти не лише методом батога, але й методом пряника. 

— Це певне роз’яснення?

— Самі санкції не зможуть перемогти підкуп як такий, тобто має бути загальна суспільна нетерпимість до подібних речей під час виборів.

Самі українські громадяни повинні дійти до того, що це, насправді, не вихід — обирати владу за якийсь продуктовий пайок, а потім п’ять років на неї ж нарікати. Нарікати треба в першу чергу на самого себе, тому що вибір треба приймати усвідомлений. Скільки ця ситуація буде продовжуватися? Я не думаю, що надто довго.

Ми говорили про те, що український пересічний виборець один з найбідніших в Європі, але нам треба брати до уваги ще й такі чинники, як те, що чимало доходів українських громадян, на жаль, перебувають в тіні. І ці речі теж ніхто не обліковує.

Можливо, ми не будемо найбіднішими в цьому відношенні (і не тільки [сюди відноситься] Молдова, очевидно, Боснія і Герцеговина, Сербія, можливо, Албанія і багато інших держав). Тому все відносно в нашому житті. Для поборення таких негативних явищ головне, по-перше, змінити суспільну думку, щоб це було невигідно, непопулярно, ганебно, соромно.

— Як ви вважаєте, ми цим з вами зараз займаємося? Нас почує виборець?

— Є речі, які наразі не залежать від нас, розвиваються, [це] об’єктивно. Це момент європейського зближення, взагалі світової глобалізації. Певною мірою Україні пощастило, що ми межуємо відразу з чотирма державами ЄС.

Кордони України відкриті, зараз безвізовий режим з державами ЄС, чимало українських громадян виїжджають за кордон не тільки на роботу, але хтось на навчання, лікування, з туристичною метою. Люди ознайомлюються з життям цих країн, бачать, як вони живуть, як функціонує там влада, які стосунки влади і самих громадян.  

— У нас складна ситуація в країні — тривають бойові дії на Сході, багато людей визначені як вимушені переселенці. Чи готові ми організувати кампанію, щоб громадяни України отримали можливість проголосувати, не зважаючи на те, в яких умовах вони перебувають? Що для цього потрібно зробити? 

— Справді, чинник окупації і анексії частини української території з боку РФ є важливим і накладає свій відбиток на перебіг виборчого процесу.

Фото: Community Business Magazine via Facebook

Зараз із 225 територіальних виборчих округів, які повинні обслуговувати президентські вибори, в 27 територіальних округах вибори просто не можуть відбутися. Це 10 в Криму, 2 в Севастополі, 9 в Донецькій області, 7 в Луганській [можливо, гостем допущена помилка в підрахунках, — Ред.]. 

Разом з тим, цей чинник жодною мірою не може впливати на легітимність цих президентських виборів і на легітимність особи, обраної на таких президентських виборах.

Проте виникає питання, як забезпечити право голосу тих громадян, які вимушені були покинути свої домівки через і можливі переслідування з боку окупантів, і через бойові дії, небезпеку для їхнього життя, зрештою.

У зв’язку з цим хотів би наголосити, що ЦВК минулого складу одним зі своїх останніх рішень суттєво спростила можливості для голосування виборців, які мають виборчу адресу на окупованих і анексованих територіях.

Це важлива інформація для таких громадян, і вони повинні пам’ятати, що зараз, якщо вони мають реєстрацію донецьку, кримську, луганську — не важливо, яку (але там, де території є анексованими чи окупованими), і вони перебувають зараз на вільній території України, вони вправі звернутися до будь-якого органу ведення Державного реєстру виборців при районній державній адміністрації або при виконавчому комітету міської ради із заявою про тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси.

Така заява має бути подана не пізніше понеділка напередодні дня голосування, тобто 25 березня — це остання дата, коли ця заява може бути подана таким громадянином. Крім цієї заяви виборець повинен особисто пред’явити паспорт або картку громадянина України, яка зараз видається замість паспорта у вигляді книжечки.

На основі цієї заяви приймається рішення про віднесення такого виборця до однієї з виборчих дільниць, списків виборців, і така особа буде голосувати на виборах президента України. Саме на президентських виборах це найлегше за все зробити.

Кількість таких виборців є досить суттєвою, називаються різні цифри, — десь близько мільйона осіб. Більш точну цифру ми будемо знати десь напередодні дня голосування, коли за допомогою даних Державного реєстру виборців ми отримаємо відповідну інформацію.

Також хочу наголосити, що раніше таким вимушеним переселенцям, внутрішнім переміщеним особам, крім заяви треба було подавати якийсь документ, що підтверджує, що вони десь працюють, навчаються або десь перебувають на лікуванні.

Зараз достатньо подати заяву і пред’явити паспорт, де буде зазначена відмітка про місце реєстрації такої особи на анексованій чи окупованій території.

— Як вважаєте, чи в нас достатньо надійний механізм для того, щоб відбулося чесне голосування за кордоном? 

— За даними, які має ЦВК (зокрема, за допомогою Державного реєстру виборців), трошки більше, ніж 400 тисяч українських громадян, постійно проживають за кордоном, перебувають, як правило, на консульському обліку, включені до списків виборців відповідних закордонних дільниць і будуть брати участь у голосуванні.

Їм для цього нічого не потрібно робити, достатньо тільки приїхати 31 березня в приміщення посольства чи іншого дипломатичного представництва України за кордоном і взяти участь у голосуванні. Таких виборців є велика кількість в Польщі, Італії, Португалії, Ізраїлі і Молдові (можу інші держави називати). І, думаю, для них створені умови, щоб вони могли голосувати.

Питання трошки іншого плану: за кордоном знаходяться — називають різні цифри, хтось каже, один мільйон, хтось — два мільйони, хтось — більше двох мільйонів — українських заробітчан, які працюють за кордоном в силу вимушених обставин.

Хтось не може тут роботу знайти, десь заробітна плата не задовольняє його рівню і т.д. Але в будь-якому разі за кордоном знаходиться чимало українських громадян.

І ті, які не перебувають на консульському обліку при посольстві чи консульській установі за кордоном, повинні розуміти, що автоматично їх ніхто не внесе у списки виборців за кордоном. Процедура точно така ж сама, як для внутрішньо переміщених осіб.

Фото: Яков Денисенко via Facebook

Треба не пізніше, ніж за п’ять днів до дня голосування (25 березня), з’явитися у приміщенні посольства України чи консульства України за кордоном з заявою про те, щоб їм тимчасово змінили місце голосування без зміни виборчої адреси.

І тоді така особа буде включена до списків виборців, до відповідної закордонної дільниці, особа зможе проголосувати. Все, що я хочу їм побажати — не тягнути з часом.

Віктор, Буковина: Наскільки демократично в нашій країні, де ми спостерігаємо незмінність еліт, які вже всім наскучили, не мати в бюлетенях графи «проти всіх» на президентських виборах? Це просто жах — в першому турі ще вибір є, але в другому турі ми будемо мати одних і тих самих шулерів.

— А вам сподобалися результати, коли у нас був пункт «проти всіх»?

Віктор, Буковина: Якщо мені не подобається жоден з кандидатів, то я голосую проти них. 

— [Не]збереження графи «проти всіх» (в законі назвали «не підтримую жодного з кандидатів») було правильним, тому що виборець повинен брати на себе відповідальність, робити вибір. Не треба тікати від цього вибору.

Якщо жоден із кандидатів, які представлені на політичній арені, не подобається, я думаю, немає такого, щоб жодна людина з переліку 20-30 кандидатів у виборчому бюлетені [не була] такою, за яку можна було би голосувати. Все ж таки вибір є, як би ми до цього не ставилися, і вибір треба робити.

Якщо людина таку особу не може знайти, досягла 35 років, проживає протягом десяти останніх років в Україні та володіє державною мовою, вона має можливість через процедуру, встановлену законом, сама подати документи як кандидата на пост президента України. Але тікати від вибору, уникати його, на мою думку, неправильне рішення.

Я частково можу погодитися з тим, що еліти справді дуже повільно оновлюються — це правда. Але я би пояснив це такими причинами: перші 20 років у нас відходили від влади комуністи, наступні 20 років в нас поступово відходять від влади комсомольці.  

— Ще не відійшли, — коли я почув, що Петро Симоненко збирається балотуватися в президенти України, я спочатку не повірив, що таке може бути в сучасній країні.

— Думаю, така подія певною мірою віддає нафталіном. Всі чудово розуміють, що є такий вислів — згадала баба, як дівкою була. Тобто в цій ситуації вже нічого комуністам не допоможе.

Навіть якщо упустити з поля зору антикомуністичне законодавство, яке на сьогоднішній день діє в Україні, зараз популярність комуністів впала до історичного мінімуму, як після проголошення незалежності 1991 року. Я не вірю, що їм взагалі щось допоможе. 

— У вас є ваші лідери, вподобання? Ви бачите людину, за яку проголосуєте?

— Зараз в нас є тільки п’ять зареєстрованих кандидатів. Я думаю, що 3 лютого кандидати здадуть останні документи; 8 лютого ЦВК вже остаточно вирішиться з реєстрацією кандидатів — після того буду робити вибір. Але, як правило, коли президентські вибори відбуваються, я завжди маю вибір десь з трьох-чотирьох-п’яти кандидатур, за яких можу голосувати.

Є кандидатури, за яких я не голосую з самого початку, тобто чудово розумію, що за них не буду голосувати. Вибір завжди буде, і треба йти на вибори. Хочу показати приклад — на всі вибори без винятку я завжди ходжу і закликаю інших робити те саме. 

— Чому ті кандидати, яких соціологічні опитування ставлять в першу п’ятірку-десятку, не всі досі заявили, що підуть в президенти? Що за цим криється? Це тактика, стратегія, для того щоб уникнути якогось аналізу їхніх витрат і коштів, наприклад?

— Думаю, що частина з тих кандидатів будуть, можливо, навіть в останні дні балотуватися тільки тому, що чудово знають, що поки вони, грубо кажучи, не відкривають рота, в них рейтинг один, а як тільки починають відкривати рота, і звідти починає литися суцільна маячня, цей рейтинг починає стрімко падати.

— Це називається “краще жувати”?

— В такій ситуації деколи буває, що “краще жувати”. Тому частина цих людей (думаю, не стільки саме ці люди, скільки їхня команда) чудово розуміють ці фактори та ризики. Очевидно, що є така порада — балотуватися значно пізніше.

Але деякі з заявлених кандидатів за соціологією взагалі не підуть на вибори. Знову ж таки — не називатиму прізвища, але щодо деяких я впевнений. 

 

Программа Підсумки тижня выходит в эфире Радио НВ каждую пятницу с 19:00 до 20:00

Источник: nv.ua