Сергей Гайдук: Почему высшие военные становятся »пушечным мясом» украинского политикума?

Після чергового інформаційного буму у cправі «вагнерівців» (від автора – виступ на одному з телевізійних каналів «довго мовчавшего» колишнього очільника ГРУ) та політичної істерії на його фоні «Путін нападе» хочеться сфокусувати погляд на ситуацію в іншій площині: використання військових в якості «гарматного м’яса» українського політикуму.

Безумовно, це явище в українській політиці не нове, але, здається, настав час глибокого його вивчення та оцінки. Тим більше, що політики добре навчилися маніпулювати тими, хто має високі рейтинги суспільної довіри.

Військові, яких затягують у політичну пастку, фактично стають заручниками ситуації. І як тут не пригадати віце-адмірала Володимира Безкоровайного, командувача ВМС України, за плечима якого стояв політичний процес розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Знаний флотоводець, безперечний авторитет для військових моряків у підсумку став «розмінною монетою» для тодішніх можновладців країни.

Спостерігаючи, як в майданівський та постмайданівський періоди на політичному небосхилі України «спалахують зірки» українських військових, втягнутих у справи «з душком», напрошується питання: «Хто ж він такий – військовий у «політичному лоні»? Яке його, як говорять, «нутро»?

  • Слухняний «технічний депутат», який відпрацьовує надані йому політиками дивіденди правильним натисканням кнопки у Верховній Раді України?

  • Працевлаштований, до однієї з державних структур наближених до колишнього президента, полковник, який проміняв власні погляди та переконання на генеральську зірочку і покору?

  • Чи політизований адмірал, який під виглядом розібратися з ситуацією в Криму в 2014-ому, звідти так і не повернувся та звинувачується в державній зраді?

  • А може когорта так званих «бойових генералів», які проміняли честь та совість в угоду, не національним, а бізнес-політичним інтересам з перспективою утримання за гратами в СІЗО. А разом з тим їх політичні куратори залишаються на свободі, вишукуючи «новеньких жертв».

Прикро спостерігати за вищими військовими керівниками, яких «приводять на посади» не за професіональними, а за політичними мотивами.

Які ж у них можуть бути ступені свободи в прийнятті стратегічних рішень?

Вочевидь – ніяких. Тому вони і скочуються в своїй діяльності або до ручного управління рівня комбата, або бовтаються у прірві тактичних рішень.

Можливо це і є причиною того, що в країні, де восьмий рік поспіль триває війна, не вщухають скандали навколо вищих військових посадових осіб, заплямованих політичними процесами. А стратегії, доктрини, державні програми, які б «довернули» економіку, її оборонно-промисловий потенціал та збройні сили на рейки перемог залишаються «на мертвому якорі».

Яка мораль цього допису?

Все просто – поки не подолаємо внутрішні загрози, ми залишаємося слабкими перед зовнішніми загрозами.


Источник: www.obozrevatel.com